Про інклюзивний підхід я вперше почула на конференції в Бристолі, і це мене здивувало. В Україні «інклюзія» зазвичай означає доступ до звичайної освіти для людей з інвалідністю, і саме так я її розуміла. А тут я почула зовсім інше значення: інклюзія як рівний доступ для кожного, незалежно від мови, віку, статусу, попереднього досвіду чи країни походження.
І я зрозуміла, що давно створюю інклюзивні продукти. Просто не називала їх так.
Зрозуміло кожному
Мені ніколи не було важливо, хто мій студент за освітою чи професією. Я подаю матеріал так, щоб його зрозумів кожен. А якщо не з першого разу — курс можна проходити знову і знову, стільки разів, скільки потрібно, без додаткової оплати.
Гроші ніколи не були метою моєї роботи. Я навіть думала зробити курс безкоштовним. Але досвід показав, що люди, які отримували доступ безкоштовно, часто не доходили до фінішу, адже справжня освіта — це свідомий вибір, а не випадкова дія. Я не продаю відео. Я веду людей шляхом, тому мені важливо, щоб вони були готові йти.
Найбільша моя радість — не прибуток. А момент, коли студент знаходить роботу, відкриває бізнес чи просто каже: «Я знову вірю в себе».
Рідною мовою
Мій перший справді інклюзивний курс, у британському розумінні, я створила українською для українських бухгалтерів, які приїхали до Великої Британії. Результат був неймовірний: багато хто вперше зрозумів структуру британського бухобліку, інші змогли нарешті застосувати свій досвід, а дехто відкрив власний бізнес.
Тепер я вивчаю англійську в коледжі разом із біженцями із Сирії, Ірану та Афганістану. Я бачу, як їм важко. І подумала: якщо я дала українцям перевагу, пояснюючи матеріал рідною мовою, чому б не зробити те саме для інших?
Так народилася ідея перекладати курси. Я шукала ресурси, людей і волонтерів. Однією з перших мов я додала польську — на знак вдячності польському народові за підтримку українців. Потім арабську, перську та англійську.
Ще з дитинства я пам’ятаю історію про Вавилонську вежу: як змішалися мови, люди перестали розуміти одне одного й так і не дісталися неба. І я часто думаю: а що, якби все було інакше? Що, якби ми знову почали розуміти одне одного — хоча б мовою освіти? Можливо, ми всі піднялися б трохи вище.
Що, якби ми знову почали розуміти одне одного — хоча б мовою освіти? Можливо, ми всі піднялися б трохи вище.
